Нещадний постріл був і влучний.

Мати осіла, зарычав неголосно,
Біль, мотузки, скрип воза, клітка...
Все як страшний сон для ведмедика...

Місто метушливий, незрозумілий,
Зоопарк - зелена в'язниця,
Публіка снує туди-назад,
За огорожею височіють будинки...

Сонця блиск, побачила усміхнені губи,
Вигуки, катання на поні,
Скинути б свою ведмежу шубу
І бігти в тайгу в усі лопатки!

Згадав матір і солодкий мед бджоли,
І защеміло серце ведмедика,
Носом, немов мокра клейонка,
Він, сопучи, обнюхував кути.

Якщо в клітку з тайги потрапити,
Як тісний і як противна клітина!
Ведмежа гриз сталеву сітку
І до крові подряпав пащу.

Біль, образа - все змішалося в серце.
Він, ричачи, корябал дошки підлоги,
Бив з розмахом лапою в стіни, дверцята
Під безладний гомін натовпу веселою.

Хтось промовив: - Дивіться в обидва!
Треба стати подалі, півколом.
Невеликий, а скільки злоби!
Бач, яка люта звірюка!

Величезної сили та люті в ньому скільки,
Попадись-ка в лапи - розірве! -
А "звірюка" треба було тільки
З плачем ткнуться матері в живіт.

Едуард Асадов (1948)

"Є дівчата в російських селищах... "

Стоптані черевички

Казки братів Грімм

Жив-був колись король. Було у нього дванадцять дочок, одна інший красивіше. Спали вони всі разом в одній залі, і постелі їх стояли поруч; увечері, коли вони лягали спати, король зачиняв двері і замикав її на засув. А вранці, коли він її відкривав, то завжди помічав, що туфлі у дочок все від танців стоптані, і він ніяк не міг зрозуміти, чому це відбувається. І наказав король клікнути клич по всьому королівству, що той, хто дізнається, де це вони вночі танцюють, може вибрати одну з них собі в дружини, а після його смерті стати королем. Але хто з'явиться, а протягом трьох днів і ночей про те не дізнається, тому голова з плечей геть.
Ось зголосився незабаром один королевич взятися за це відважне діло. Його добре прийняли і ввечері відвели в кімнату, що знаходилася поруч із залою-опочивальнею. Йому приготували постіль, і він повинен був спостерігати, куди королівни йдуть і де танцюють; а щоб вони нічого не змогли зробити потайки або піти куди-небудь в інше місце, то двері до залу були залишені відкритими. Але раптом повіки у королевича налилися точно свинцем, і він заснув, а коли вранці він прокинувся, виявилося, що всі дванадцять королевен ходили кудись танцювати, - туфельки їх стояли в залі, але у всіх на підошвах були протерті діри. І на другий, і на третій вечір сталося те саме: і ось відрубали королевичу без всякої жалості голову. Приходило потім ще багато інших, які бралися за це відважне діло, але всім їм довелося поплатитися життям.
І ось сталося, що один бідний солдат, який був поранений і служити більше не міг, попрямував у той самий місто, де жив король. Зустрілася йому на шляху стара, вона запитала його, куди він іде.
- Так я і сам точно не знаю, - відповів солдат і жартома додав: - Є у мене полювання довідатися, де це і справді королівни свої туфлі під час танців стоптують, - ось, може, я і королем стану.
- Та це не так-то й важко, - сказала стара. - Ти не пий вина, що піднесуть тобі ввечері, і вдавай, ніби міцно спиш.
Потім вона дала йому невеликий плащ і сказала:
- Якщо ти одягнеш його, то станеш невидимкою і тоді зможеш пробратися слідом за дванадцятьма королевнами.
Солдат, отримавши добру пораду, вирішив взятися за цю справу: він набрався сміливості і до короля нареченим з'явився. Був він прийнятий так само добре, як і інші, і на нього теж одягнули королівські одягу. Увечері, як прийшов час лягати спати, відвели його в кімнату поряд з опочивальнею; і коли він збирався лягати спати, прийшла старша королева і піднесла йому кубок вина; але він прив'язав до підборіддя губку, - вино все і вбралося, і він і краплі не випив. Потім ліг він у постіль, полежав трохи і почав хропіти, ніби спить глибоким сном. Почули дванадцять королевен, засміялися, а старша і каже:
- І цього б теж не завадило життя свою поберегти.
Потім вони встали, відкрили шафи, скрині та скриньки і дістали розкішні сукні; стали перед дзеркалами вбиратися і стрибати від радощів, що незабаром вони зможуть знову танцювати. Але одна з них, молодша, і каже:
- Я не знаю, ось ви радієте, а в мене на душі якось важко: повинно бути з нами трапиться якесь нещастя.
- Ех ти, лякана ворона, - сказала старша, - всього ти вічно боїшся! Хіба ти забула, скільки вже королевичей тут даремно побувало? Солдату я навіть і не стала б сонного зілля підносити, цей дурень так і не прокинеться.
Ось королівни були вже готові і глянули на солдата, а він закрив очі, не зрушить, не ворухнеться, і вони подумали, що тепер вже боятися їм нічого. Підійшла старша до свого ліжка і постукала до неї; і опустилася негайно ліжко в підземелля, і зійшли вони одна за одною вниз через підземний хід, а попереду йшла старша. Солдат, бачачи все це, довго не вагався, він накинув на себе свій плащ і спустився вниз слідом за молодшою. Посеред сходів він наступив їй злегка на сукню, вона злякалася і крикнула:
- Що це? Хто це схопив мене за сукню?
- Та ти не вигадуй, - мовила старша, - це ти, видно, за гачок зачепився.
Ось зійшли вони та все вниз і опинилися в чудовій алеї, і були все листя на деревах срібні, і вони сяяли та виблискували. Солдат подумав: «Візьму-ка я що-небудь в знак докази», - і він відламав з дерева гілку; раптом почувся страшенний тріск. Молодша скрикнула:
- Тут щось недобре, ви чули тріск?
Але старша сказала:
- Це салютують на радощах, що ми скоро звільнимо від чар наших принців.
І вони пішли потім по іншій алеї, де листя на деревах були всі золоті, і, нарешті, по третій, де були все листя з чистих алмазів; і він відламав з обох дерев по гілці, і всякий раз дерево тріщало, і молодша тремтіла від страху, але старша наполягала на тому, що це салютують в знак радості. Пішли вони далі, і ось підійшли, нарешті, до великої річки; стояло біля берега дванадцять човнів, і в кожному човні сиділо по прекрасного принца, і вони чекали своїх дванадцять королевен, і кожен посадив королевну до себе в човен, солдат сів разом з молодшою. А принц і каже:
- Чому це човен раптом стала сьогодні важче? Доводиться мені гребти щосили.
- Це, мабуть, - мовила молодша - від спекотної погоди, і мене зараз щось гнітить.
І стояв на іншому березі красивий, яскраво освітлений замок, звідти лунала весела музика, труби і литаври. Перепливли принци через річку, увійшли в замок, і кожен з них став танцювати зі своєю милою. Солдат теж танцював разом з ними, ніким не видимий, і коли одна з королевен тримала келих з вином, то він весь його випивав до дна, тільки вона підносила його до рота; і страшно було від того молодшої, але старша всі змушувала її мовчати. Так протанцювали вони там до трьох годин ранку, і ось все туфельки истоптались від танців, і їм довелося залишити свої танці. Перевезли принци їх знову через річку, а солдат на цей раз сів на передню човен, до старшої. На березі вони попрощалися зі своїми принцами і пообіцяли їм прийти знову на наступну ніч. Коли вони сходили по сходах, солдатів забіг вперед і ліг у свою постіль; і коли дванадцять королевен повільно підіймалися, стомлені, по сходах, він уже хропів, та так голосно, що всі чули, і вони сказали: «Вже цієї людини нам побоюватися нічого». Зняли вони свої красиві сукні, сховали їх, стоптані під час танців туфельки поставили під ліжко, а самі лягли спати.
На інший ранок солдат вирішив нічого не розповідати, а ще раз подивитися на це диво, - і ось ходив він і другу і третю ніч з ними разом. І все було так само, як і в перший раз, - вони танцювали до тих пір, поки туфельки не стаптывали. Але на третій раз взяв він з собою в доказ кубок. Ось настав час йому відповідати, і взяв він з собою і заховав три гілки і кубок і пішов до короля, а дванадцять королевен стояли за дверима і слухали, що він скаже. Коли король став питати:
- Ну, сказывай, де мої дванадцять дочок вночі всі свої туфельки в танцях потоптали? - то солдат відповів:
- Разом з дванадцятьма принцами в підземному замку.
І розповів він королю все, як було, і приніс йому знаки докази.
Тоді король звелів покликати своїх дочок і запитав їх, чи правду каже солдат? Бачачи, що все виявилося, і якщо заперечувати, то все одно нічого не допоможе, вони зізналися у всьому. Тоді король і каже:
- Яку ж ти хочеш взяти собі в дружини?
Він відповів:
- Я вже не молодий, так віддайте мені старшу.
В той же день і весілля зіграли, і було йому обіцяно після смерті короля і все держава.
І принци були знову заворожені на стільки днів, скільки ночей протанцювали вони разом з дванадцятьма королевнами.